#Жінка-енергія

«Кожна жінка йде тим шляхом, який обирає її серце»: історія Лілії Головко

 

Текст: Марина Терещенко

Фото: архів Лілії Головко

Лілія Головко – сєвєродончанка, яка закохана у своє місто.  Вона є ідейною натхненницею місцевої виставки «Зроблено з любов’ю», менторкою для чималої кількості майстринь Луганщини, а також менеджеркою клієнтської території студії жіночої білизни «Вrabrabra» . Ми зустрілися з Лілею та розпитали про те, як їй вдається поєднувати все це у житті та що її надихає.

 

«В Єгипті мене оточували банани, апельсини, мандарини, а коли я вже потрапила в Сєвєродонецьк, це було дуже-дуже давно, в першому класі мене чекали манка, молоко, каші. Для мене це був шок»

Усе з Єгипту

У Сєвєродонецьку моя сім’я живе з 1981 року. Розкрию таємницю – моє дитинство пройшло в Єгипті. Тато будував Хелуанський металургійний комбінат, керував установкою вентиляційних систем (Хелуанський металургійний комбінат — металургійний комбінат в Єгипті, розташований біля міста Хелуан. Одне з найбільших підприємств чорної металургії країни. Заснований як металургійний завод у 1957 році, – прим. ред.). А мама і я були поруч з ним.  Тож і етика, і поведінка і виховання були закладені у мене ще з тих пір. Мама приділяла увагу мені і татові, а тато працював. В Єгипті мене оточували банани, апельсини, мандарини, а коли я вже потрапила на Батьківщину, це було дуже-дуже давно, в першому класі на мене чекали манка, молоко, каші. Для мене це був шок. Дуже важко було перебудуватися. А от мовного бар’єру не було. У Єгипті я розмовляла російською з батьками. Проте якимось чином спілкувалася з місцевими дітьми. Я не знаю якою мовою ми говорили, але ми чудово розуміли один одного, гралися разом, гуляли, ловили метеликів та коників. Тому не так важлива мова, як ось невербальне спілкування.

«Натхнення я випадково впіймала за хвіст»

Творчість бере початок з бісеру

Можна сказати, що натхнення я випадково впіймала за хвіст. Я була у Москві, на ВДНГ, і потрапила на виставку одного відомого модельєра. Його роботи були вишиті бісерною канвою, прикрасами, стразами, там були також дерева з бісеру. Побачене мене так зачарувало, що тоді я зрозуміла як хочу цьому навчитися. Але ж не все так просто. Тут на мене чекало випробування, бо коли я прийшла у один з магазинів, де проводили майстер-класи з бісероплетіння… мені відмовили! Натомість зі мною поговорили та порадили, де купити необхідну книгу. Та жінка зберегла мої гроші та дала поштовх для саморозвитку. Ця книга була без помилок у візерунках і схемах. І завдяки цьому, я зі своєю освітою інженера-будівельника, а тут технічні знання дуже знадобилися, все зрозуміла і легко засвоїла. Крок за кроком, від найпростішого до найскладнішого. А трохи згодом, у 2000-му році, завдяки Олені Володимирівні Гринько з’явилася студія бісероплетіння “Бісерний бум”. Вона відгукнулася на моє бажання ділитися знаннями. Вчитися приходили дівчата різного віку. Найменшій було 9 років, в найстаршій – 62 роки.  І до кожної з них я намагалася знаходити особистий підхід.  Згодом,  у 2005 році, знову таки з легкої руки Олени Володимирівни, з’явилися творчі виставки. На першій були присутні сім учасників нашої бісерної студії. 

«Виставку «Зроблено з любов’ю» вперше було організовано у 2010 році»

 «Зроблено з любов’ю»

Я працюю тільки з чеським бісером.  Він якісний та калібрований. Це справжнє задоволення працювати із таким бісером! Ці барви та гамма кольорів налаштовують на створення чогось дійсно ошатного. І все це робиться з любов’ю. Тому і виставку потім, в 2010 році, назвали “Зроблено з любов’ю”. Натхнення майстринь передається іншим в прикрасах, в деревах з бісеру, абажурах, в картинах… Виставка починалася менше ніж з 10 майстрів. А усього через мене пройшли понад дві тисячі учасників! В мене вдома є список, де я поступово збираю до купи усі свої життєві успіхи та дивлюся, скільком людям відкрила світ творчості. А усього через мене пройшли понад дві тисячі учасників! В мене вдома є список, де я поступово збираю до купи усі свої життєві успіхи та дивлюся, скільком людям відкрила світ творчості.  Поступово до участі у виставках долучалися майстрині різних напрямків. І я цьому дуже радію. Вважаю, що з 2010 року на виставках було представлено близько тридцяти видів творчості. В тому числі й такі незвичні, як квілінг та карвінг. Квілінг – мистецтво виготовлення плоских або об’ємних композицій зі скручених у спіралі смужок паперу. А от карвінг – мистецтво художнього різьблення по овочах і фруктах, що з’явилось чимало століть тому на Сході. Окрім того,  зараз в нас з’явилася нова майстриня, яка робить власноруч олію з насіння кунжуту, кмину, гарбуза тощо. Все це цілком натуральне, без домішок та має короткий термін зберігання порівняно з магазинними аналогами. Ця майстриня ще не брала участь у виставках, але ми проводили прямі трансляції у соціальних мережах і вийшло цікаво та інформативно. Опісля ми отримали хороші відгуки. 

Я взагалі отримую задоволення від кожної виставки. Від організації творчого процесу, від взаємодії зі своїм колективом та, головне, від результату!  Уявляєте собі, якось ми замовили коромисло зі Старобільського району, а потім усі разом його розписували! І все це для того, щоб створити потрібну атмосферу під час виставки.  Звичайно, що не усі дівчатка йдуть на зустріч та підтримують бажання стилізувати наші заходи, але я дуже-дуже вдячна тим, хто відгукується та підтримує.  Це мене надихає кожного разу вигадувати щось нове.

«Хочу й надалі допомагати творчім жінкам розправляти крила»

(НЕ) менторство

Не можу сказати про себе «менторка», бо лише намагаюся показувати дівчатам шлях до саморозвитку та самопізнання. Навіть під час карантину через коронавірус ми провели чимало ефірів із творчими жінками: Сюзанна Задирака розповідала про вироби з глини, Валентина Митрофанова ділилася таємницями виготовлення своїх фірмових джемів, а Наташа Ковальчук та Оксана Ведерникова говорили про неймовірно смачні кейк-попси.  Ось це мені подобається. Хочу і надалі працювати в даному напрямку, показувати цих справжніх жінок, які живуть поруч з нами. Допомагати їм, дивитися як вони виходять зі своєї звичної зони комфорту, як їхня творчість потім розлітається світом. Тут звичайно потрібні витримка, сила волі, внутрішня міць та організаторський талант.

 

«Вrabrabra – це про довіру жінок»

Про «Вrabrabra»

Мені подобається оточувати себе красою. Вдома є ошатні серветки, вишиті складними схемами. Зараз це зовсім модно, тому це така собі домашня прикраса, щоб настрій підняти. Коли п’ю каву, ставлю горнятко на цю серветку, дивлюся як сонячні промінчики падають на візерунок та бісер грає кольорами. Такий казковий настрій одразу з’являється. Дерева також вдома є, прикраси та картина з бісеру… Я б і надалі вчила вишиванню, але життя так склалося, що мені довелося заробляти кошти. У потрібний момент подруга допомогла обрати напрямок діяльності, запросила мене у компанію з продажу жіночої білизни.  Пам’ятаю, що подумала тоді про те, яка ж це насолода дарувати жінкам радість, вдягаючи їх у красиву та якісну білизну.  Спочатку самій вчитися, а потім передавати свої знання. В Україні 65 студій «Вrabrabra». Ми всі, ті хто працюють у студіях, пройшли спеціальне навчання та стали брафітерками. Брафітінг – новий термін для нашого суспільства, це технологія підбору білизни з урахування анатомічних особливостей тіла кожної жінки. Маючи ці знання, ми можемо підібрати білизну навіть онлайн. Це таїнство своєрідне, оскільки багато хто приходить з проблемами чи комплексами, соромляться. Але, коли ці дівчатка з часом розкриваються, починають довіряти нам, відбувається магія.   

Я намагаюся донести до всіх дівчат, яких мені пощастило зустріти, що кожна жінка прекрасна. І коли це вдається, ми допомагаємо підібрати білизну з урахуванням всіх особливостей, пропонуємо різноманітні варіанти. І, коли жінка відчуває себе комфортно, настільки що навіть не відчуває білизну на собі, ось тоді з’являється посмішка на обличчі клієнтки. Я стаю від цього щаслива, тому що зробила дівчину ще щасливішою. Ось цьому я теж навчилася в компанії «Brabrabra». Колись у нас була така історія. Мама прийшла з двома дочками. Вони маленькі, юні, не підпускали до себе нікого. Ми просто пішли на контакт, поговорили з ними. Наступного разу, коли мама знову з цими дівчатками прийшла до магазину, ми маму вдягнули в красиву білизну, і вони пішли. А вже ще наступного разу, дівчатка впустили мене до себе у примірочну. Вони збагнули, що не треба соромитися чи боятися мене. Зараз ці маленькі дівчатка перетворилися на дорослих красунь і приходять до нашої студії вже зі своїми дітьми. Ось так ціле покоління у нас виростає. Ось таке закрите жіноче царство.

«Мене надихають ті люди, які зустрічаються у моєму житті»

Натхнення можна відшукати у кожному

Хтось приходить у життя, щоб дати нам цінний урок, а дехто – у якості бонусу.  Я в кожному відшукую те, що мене може захопити. Часом закохуюся в таких людей та хочу ще більше спілкуватися, щоб зрозуміти. Ось це і дає силу натхнення. Іноді дістається. Іноді сльози. Але потім приходить розуміння того, що це було потрібно в якості уроку для розвитку, для кроку вперед. Мене надихають ті люди, які зустрічаються у моєму житті. Вони ж не дарма з’являються, і я їм завжди вдячна.